joomla шаблоны

Доля планети і всього живого на ній висить на волосині

Коли справа доходить до майбутнього людства, невизначеність, пов'язана зі сталим розвитком, є вирішальним фактором, який слід враховувати.

Доля планети і всього живого на ній висить на волосині, що робить тему сталого розвитку головним пріоритетом.

Одна з причин звернути увагу на невизначеність сталості полягає у тому, що стратегії сталого розвитку мають довгі часові горизонти, тоді як підприємці зазвичай вдаються до короткострокового планування. У статті ми окреслимо унікальні виклики, які постають під час ухвалення рішень, пов’язаних зі сталим розвитком, і запропонуємо концептуальну систему, яка слугуватиме для таких рішень орієнтиром.

Сталий розвиток у глобальному дискурсі

Сталий розвиток став украй важливою та обговорюваною темою на фоні світових екологічних проблем — зміни клімату, виснаження ресурсів і забруднення. Попри те, що він необхідний для більш стабільного та справедливого майбутнього, багато бізнесів не поспішали його визнавати і ставити у пріоритет. Утім зі зростанням громадської обізнаності та тиску довгострокові економічні вигоди стали очевидними, а регуляторна політика змінилася, тому цілком імовірно, що сталий розвиток буде неминучий, навіть для тих бізнесів, які йому опираються.

Усвідомивши важливість сталого розвитку у глобальному дискурсі, громадськість стали непокоїти екологічні сліди компаній. Активісти в соціальних мережах, бойкоти та спілки захисту прав споживачів змусили бізнеси задуматися про перегляд своїх практик. Компанії спонукають упроваджувати більш сталі методи діяльності, позаяк попит загалу підвищує цінність дружніх до довкілля товарів і послуг.

 Сталий розвиток бізнесам

Далі ми визначимо й опишемо концептуальну систему стратегування, пов’язаних зі сталим розвитком у сфері бізнесу. По суті, вона вимагає підвищеної уваги до поточної діяльності та постійного фінансування; наприклад, залучення коштів для вирішення проблеми сталого розвитку, як-от зменшення забруднення довкілля, мінімізація використання неекологічної сировини і покриття витрат на сталу комунікацію. Також система охоплює планування капітальних вкладень, які реалізуються у формі інвестиційних проєктів, що стосуються захисту довкілля та соціальної відповідальності бізнесу.

Суть у тому, що сталий розвиток пропонує значні й довгострокові фінансові вигоди для тих бізнесів, які готові усвідомити і скористатися ними. Інвестування в ресурсну ефективність, відновлювану енергію та зменшення відходів із часом може заощадити чимало коштів і дати конкурентну перевагу. Впровадження економіки замкнутого циклу гарантує, що компанії отримуватимуть максимальну користь і мінімізуватимуть витрати в ланцюгах постачання. Також інноваційні й сталі технології створюють безліч можливостей для ринкового зростання і диференціації.

У відповідь на екологічну кризу уряди вдаються до жорсткішої регулятивної політики і заохочують бізнеси переходити до сталих практик. Вони запроваджують інструменти, як-от податки на викиди вуглецю, субсидії на відновлювану енергію та моніторинг впливу на довкілля, аби спрямувати компанії на шлях сталого розвитку. Бізнесам, які не відповідатимуть вимогам, загрожуватимуть негативні наслідки, зокрема штрафи і репутаційні втрати, — це змусить їх пристосовуватися до регуляторних тисків.

З огляду на недосконалість реального світу бізнесу, цілком можливо, що деякі компанії не досягнуть сталого розвитку. Проте для більшості він неминучий, адже світ спільно рухається до більш екологічного майбутнього. Поінформованість громадськості про сталість зростає, а довгострокові економічні вигоди і регуляторне середовище змінюються, тому зрештою бізнесам доведеться перейти до сталих практик. Компанії повинні усвідомити важливість сталості, виділити необхідні ресурси і відповідним чином пристосуватися, аби процвітати на глобальному ринку, який дедалі більше переймається довкіллям.

 Чотири змінні

Головна змінна у системі сталості — це час, а саме коротко- та довгострокові наслідки дій.

Бізнеси мають оцінювати і нагальні проблеми, і довгостроковий уплив на суспільство та планету. Сталий розвиток — це динамічний процес із різними часовими горизонтами, і це важливо розуміти, щоб урівноважувати поточні пріоритети з майбутніми цілями. Рано чи пізно людство, включно з бізнесом, збагне, що сталий розвиток стане необхідною і неодмінною рисою нашого існування.

Нехай D — це рішення, яке має на меті сталий розвиток. Як показано нижче, ми розглядатимемо його як функцію чотирьох концептуальних змінних

 D = f (t; U, R, P),

де t є (0, нескінченність) - це час;

U є (U₁, U₂, ..., U_K) позначає «Невизначеність»: множина всіх можливих проявів ризику;

R є (R₁, R₂, ..., R_N) позначає «Ризик»: множина всіх можливих ризиків, які є наслідком невизначеності;

P є (- нескінченність, нескінченність) позначає «Прибуток»: основний результат підприємницької діяльності.

Невизначеність — невіддільна складова процесу ухвалення рішень, особливо коли йдеться про екологічні та соціальні проблеми. Вона постає з коливань світового ринку, непередбачуваних технологічних досягнень, змін клімату та політичної ситуації. Концептуальна система сталості повинна зважати на ці невизначеності і гарантувати гнучкість та адаптованість, підвищуючи спроможність пристосовуватися до непередбачуваних змін.

Основні чинники невизначеності сталого розвитку:

• Зміна клімату: непередбачувана природа кліматичних змін може суттєво вплинути на екосистеми, сільське господарство та природні ресурси. Це ускладнює точну оцінку довгострокової сталості.
• Стрімкий розвиток технологій: інновації та нові технології здатні сприяти сталості, але також можуть порушити наявні практики і призвести до непередбачуваних наслідків.
• Економічна нестабільність: економічні коливання здатні вплинути на доступність ресурсів, інвестиції у сталий розвиток і загальний поступ до сталих цілей.
• Політична нестабільність: глобальні конфлікти та перегляд державних пріоритетів можуть призвести до змін у політиці, що матиме довгострокові наслідки на сталі проєкти й ініціативи.
• Приріст населення та урбанізація: зі зростанням населення та урбанізацією зростає навантаження на природні ресурси, а це породжує невизначеність навколо досягнення цілей сталого розвитку.
• Глобалізація: міжнародна торгівля і співпраця створюють можливості для сталості, але також можуть призвести до нерівномірного розвитку і загострення наявних проблем.
• Брак ресурсів: коли ресурси обмежені, ефективний їхній розподіл для досягнення сталих результатів може супроводжуватися конкуренцією та труднощами.
• Соціальні й культурні чинники: цінності, настрої та практики спільнот можуть впливати на перехід до сталого розвитку, оскільки вони визначають, наскільки ефективно спільнота перейматиме відповідні інформацію та нововведення.
• Політичні і регуляторні зміни: успіх сталих ініціатив може залежати від державної політики та законодавчого регулювання; невизначеність постає з потенційних змін у політичному середовищі та ефективності виконавчих органів.
• Непередбачувані події: катастрофи, як-от пандемії, землетруси та інші катаклізми, здатні зруйнувати наявні системи, що створює додаткові труднощі для досягнення сталості у мінливому світі.

Попри те, що ці джерела невизначеності відомі, спеціалісти зі сталого розвитку не мають чіткого і недвозначного розуміння кожного з них. Це, своєю чергою, створює нове джерело невизначеності, зокрема стосовно їхньої інтерпретації. Наприклад, глобалізації як джерелу невизначеності складно дати загальноприйнятне визначення. Це породжує вторинну невизначеність, що, найімовірніше, пов’язано з семантичною невизначеністю.

Вище ми перелічили можливі джерела невизначеності, зазначивши, що інтерпретують їх по-різному. Далі нам потрібно оцінити кожне джерело та їхній уплив на сталий розвиток, але процес оцінки невизначеності створює додаткову невизначеність. У звіті¹ Об’єднаного дослідницького центру Європейської комісії від 2012 року наведено три додаткові джерела невизначеності, пов’язані з її оцінкою:

1. концепція «сталого розвитку» та визначення меж, у яких можлива її оцінка;
2. природна суб’єктивність багатьох інструментів оцінювання;
3. неспроможність багатьох наявних моделей зімітувати наш світ.

Стосовно перших джерел слід наголосити, що майже всі дослідження, присвячені оцінюванню сталості, зводяться до порівняння різних альтернативних сценаріїв і пошуку того, який найкраще сприятиме сталому розвитку. Проблема полягає у тому, що, окрім існування глобальних меж, украй складно визначити міру, якою конкретний товар, політика чи інституція може посприяти реалізації сталості. Вона сильно перегукується з так званим методом порогів у теорії рішень, який описав Марк Грановеттер². Ця теорія наголошує на важливості враховувати пороги, які при перетині можуть обернутися серйозними наслідками. Втім вони також зазначають, що, зосереджуючись виключно на порогах, можна ввести себе в оману. Річ у тім, що вони здатні створити хибне враження, ніби опускатися нижче певного рівня безпечно або що подальші покращення не принесуть користі. Крім цього, багато порогів характеризуються невизначеністю, яку складно виразити кількісно. Отже, покладатися виключно на фіксовані значення може бути недоцільно. З огляду на це будь-який поріг має завжди супроводжуватися рівнем упевненості, який випливає з його дефініції, а також в ідеалі розподілом імовірності. Важливо наголосити, що на початкових етапах вирішування певні пороги також можуть мати «нечіткі» значення, особливо при використанні лінгвістичних термінів. Наприклад, «рівень викидів потрібно суттєво знизити». Це речення слугує прикладом семантичної невизначеності. Загалом наразі немає загального розуміння і поняттєвого апарату стосовно внеску кожного компонента сталості у загальний процес сталого розвитку.

Відповідно до Технічного звіту Об’єднаного дослідницького центру Європейської комісії від 2012 року, другим джерелом невизначеності є сценарії, які слід брати до уваги в оцінюванні сталості. Метод порогів часто називають «до чого», а метод сценаріїв — «що як». Сценарії — це множина потенційних майбутніх, які оцінюються на основі різноманітних критеріїв. Оцінюючи сталість, сценарії варто розглядати через призму критеріїв, які пов’язані з найсерйознішими проблемами. Такий метод передбачає, що ви навряд чи знайдете сценарій, який перевершує решту за всіма критеріями. Здебільшого один індикатор оцінюється за допомогою комбінації критеріїв (багатокритеріальне оцінювання) та різними методами. Це дає змогу ранжувати різні варіанти, проте, зважаючи на спосіб комбінування критеріїв, ранжирування може сильно варіюватися.

Третє джерело невизначеності, пов’язане з її оцінюванням, має дещо філософські обертони. Воно витікає з розуміння, що оцінювання невизначеності — це не обчислення випадкових результатів, а природний стан. З огляду на це невизначеність нерідко використовують, аби приховати або знехтувати проблемою. Типовим прикладом цього слугує зміна клімату. Навіть якщо зараз проблема загальновизнана і стрімко привернула увагу широкого загалу, ще кілька років тому ситуація була інакша. Багато джерел невизначеності існують як стани природи. Зокрема це випадки, які справляють негативний уплив, невизначеність наслідків змін, невизначеність стрімкості змін, невизначеність розривів, невизначеність дієвості політичних інструментів тощо. Усі ці випадки можна вважати похідними первинної невизначеності.

Ризики поєднують у собі потенційну ймовірність і тяжкість небажаних наслідків, які випливають із рішень, прийнятих сьогодні, — особливо якщо не брати до уваги ризиків, пов’язаних з ігноруванням проблем сталого розвитку. Система сталості повинна включати інструменти оцінювання та управління економічними, соціальними й екологічними ризиками. Ефективне управління ризиками здатне обмежити негативний уплив на ресурси, клімат і добробут людей, гарантуючи довгострокові успіх та сталість проєктів та ініціатив.

Ризики

Існує дві групи ризиків, які пов’язані з невизначеністю сталості. До першої групи входять ризики на макрорівні. На них наражаються усі компанії у країні. До другої групи належать ризики, які бізнеси створюють самі (на додаток до ризиків із першої групи), не звертаючи належної уваги на проблеми сталого розвитку.

До першої групи можна сміливо зарахувати:

▶︎ Погіршення довкілля: якщо заходи сталого розвитку не будуть ефективно впроваджені, стан довкілля погіршуватиметься — зокрема це проявлятиметься у знелісненні, забрудненні води, ерозії ґрунтів і втраті біорізноманіття. Це може обернутися тяжкими довготривалими наслідками для екосистем і природних ресурсів.

▶︎ Прискорення зміни клімату: відсутність прогресу в зменшенні парникових викидів загострює проблему кліматичних змін. Наслідки цих змін, зокрема природні катаклізми, підвищення рівня моря та температури планети, становлять велику загрозу для людства і довкілля.

▶︎ Економічні наслідки: якщо проблеми сталого розвитку залишаться невирішеними, це може призвести до збільшення поточних витрат і зменшення конкурентоспроможності компаній. Окрім того, бізнеси можуть стикнутися з посиленням законодавчого регулювання та штрафами за невиконання нових правил, що створить фінансовий тягар.

▶︎ Сфера медицини: якщо показники сталого розвитку не будуть позитивні, ризики для здоров’я, пов’язані з забрудненням і викидами, можуть посилитися, що призведе до різноманітних недуг і хвороб.

▶︎ Соціальна нерівність: сталий розвиток має на меті зменшити соціальну нерівність і забезпечити справедливий доступ до ресурсів. Якщо його не досягти, соціальна та економічна нерівність між громадами поглибиться, що зрештою вплине на продуктивність працівників.

Невизначеність сталого розвитку наражає бізнеси на значні ризики, оскільки зростання важливості сталих практик і громадської обізнаності, а також нововведення у правовому регулюванні зробили компанії вразливішими. Нижче наведені найбільші ризики для бізнесів.

▶︎ Репутаційні ризики. У часи, коли споживачі дедалі більше зацікавлені у сталому розвитку, бізнеси, які ігнорують проблеми довкілля, ризикують погіршити власний імідж в очах загалу, що зашкодить їхній репутації та бренду. Нехтуючи екологічними, соціальними та управлінськими проблемами, компанія може втратити довіру і лояльність споживачів, для яких при виборі товару пріоритетним є сталий розвиток. Аби зберегти хорошу репутацію та гарантувати довготривалий успіх, компанії повинні впроваджувати сталі практики і зменшувати екологічні й соціальні тягарі.

▶︎ Ризик втрати експлуатаційної ефективності. Усунення екологічної шкоди чи модернізація підприємств відповідно до нових нормативних вимог можуть коштувати дуже дорого. Нехтування проблемами сталого розвитку здатне призвести до збільшення поточних витрат і посилення корпоративної відповідальності. Вподобання споживачів стрімко зміщуються до товарів, які вироблені етично та є дружніми до довкілля. Бізнеси, які не пристосуються і знехтують проблемами сталості, ризикують втратити частку ринку та конкурентоспроможність. До того ж практики, які не відповідають сталому розвитку, можуть вилитися в бойкоти, втрату споживачів і шкоду для бренду, що вплине на прибутки компанії. Оскільки ресурсів меншає, а норми про захист довкілля стають жорсткішими, бізнеси, які не стануть на шлях сталого розвитку, ризикують розладнати свої ланцюги постачання, а це підвищить їхню вразливість і поточні витрати.

Не надаючи пріоритету сталому розвитку, компанії відставатимуть від конкурентів в інноваціях. Компанії завжди мають бути на крок попереду, передбачаючи ринковий попит та інтегруючи сталість у свої стратегії. Нехтуючи сталими інноваціями, бізнеси ризикують морально застаріти, позаяк споживачі і галузі вимагають ефективніших і дружніх до довкілля рішень, товарів і послуг.

▶︎ Регуляторні зміни. Потенційне посилення нормативного регулювання довкілля може створити проблему для тих бізнесів, які не готові своєчасно під нього підлаштуватися. Нечіткість законодавчих норм здатна сповільнити інвестиції і процес ухвалення рішень. Аби гарантувати дотримання компаніями нових правил, проти них можуть застосовувати штрафи, судові позови і заходи, які потягнуть значні витрати. Отже, неспроможність передбачити і пристосуватися до змін у регулюванні сталого розвитку загрожує обернутися серйозними фінансовими проблемами та юридичними ризиками.

▶︎ Інвестиційні ризики. Інвестори та фінансові установи дедалі більше зважають на ризики, пов’язані з несталими діловими практиками. Як наслідок, вони охочіше підтримуватимуть компанії, які сповідують сталість, оскільки їм загрожує менше довгострокових ризиків і в них більший потенціал для зростання. Цей ефект доцільно назвати на честь відомої компанії BlackRock, однієї з найбільших інвестиційних компаній у світі, — вона великою мірою зосереджена на сталих інвестиціях, і більша частина її активів під управлінням спрямована на дружні до довкілля та соціально відповідальні інвестиції.

Цей виклад доречно завершити простим і очевидним висновком. Якщо країна не усвідомить ризиків, пов’язаних із несталими практиками, у неї не буде майбутнього. Навіть якщо країна налаштована йти шляхом сталого розвитку, бізнес не виживе, якщо не дотримуватиметься відповідальних і сталих практик.

Стала концептуальна система передбачає розуміння, що бізнесам для виживання і зростання потрібна фінансова сталість. Водночас система виходить з того, що головна мета бізнесу — одержати прибуток, який дає змогу інвестувати у сталі практики і нові технології, сприяючи економічній та екологічній сталості. Важливо врівноважувати економічні цілі з принципами захисту довкілля та соціальної рівності, щоб гарантувати довготривалу стабільність і загальне процвітання.

Концептуальна змінна прибутку відіграє у сталих практиках компаній подвійну роль. Рішення про інвестування у сталий розвиток можна виразити випуклою функцією. З одного боку, якщо компанія нехтуватиме ризиками, пов’язаними зі сталістю, їй загрожуватиме зменшення прибутків. Ця ситуація спонукає компанії вивчити причини цього негативного явища. У багатьох випадках виявляють зменшення ефективності через недостатню увагу до проблем сталого розвитку. Як наслідок, компанія повинна своїми рішеннями змінити ситуацію — часто це включає покращення стратегії та залучення інвестицій на користь сталого розвитку. З іншого боку, якщо прибутки компанії зростають, вона має більше ресурсів, які можна спрямувати на сталий розвиток. Якщо керівництво і власники рішуче підтримують сталий розвиток, вони інвестуватимуть у нього, вірячи, що це дасть їм більші прибутки.

З огляду на сказане вище, важливо згадати про вплив першої змінної у концептуальній моделі — часу. Час постійно змінюється, і з його плином людство та діловий світ дедалі більше усвідомлюють потребу в сталому розвитку. Це пояснюється універсальними цінностями і практичним впливом чинників бізнес-виживання у поточному середовищі. Важливо розуміти, що перехід до сталого розвитку не можна відкладати на майбутнє, оскільки в цій справі зволікання рівноцінне смерті.

Що робити

Отже, що треба зробити якомога швидше:

1. виявити фактори невизначеності, які безпосередньо пов’язані зі сталим розвитком компанії;
2. оцінити ймовірність і тяжкість наслідків нехтування проблемами сталого розвитку;
3. дослідити динаміку прибутків і через факторний аналіз визначити ступінь їхньої залежності від чинників сталого розвитку.

Подібні дослідження займають чимало часу, але вони того варті. Якщо компанії зволікатимуть із переходом до сталого розвитку, вони втратять конкурентну перевагу й опиняться далеко позаду головних галузевих гравців. У цьому забігу аутсайдерові перемога не світить. Обійти фаворитів не вдасться, бо вони своєчасно інвестували у сталий розвиток, а це дало їм велику конкурентну перевагу.

¹ Dealing with uncertainty in sustainability assessment. (2012). Report on the application of different sensitivity analysis techniques to field-specific simulation models, European Commission. Joint Research Centre, Institute for Environment and Sustainability.

² Granovetter M. Threshold models of collective behaviour. American Journal of Sociology, 83 (1978), pp. 1420–1443.